конкурс English Speaking - 2016. Софія Гризовська, конкурсна робота № 177.
  • Сарненський НВК "Школа-колегіум" ім. Т.Г.Шевченка Рівненська область
  • Кажуть, що діти 21 століття мають зовсім інші перспективи, і, знаєте, мені пощастило в тому, що я народилася в 20 столітті. Я застала той час, коли потрібно було плентатися на ту сторону вулиці, щоб запросити друга до гри, я падала з велосипеда, грала в козаки-розбійники, зустрічала світанки на березі річки, дивилася на зорі біля вогнища, лагодила старезний, нікому не потрібний, автомобіль, мріючи про далеку подорож світ за очі, але основне - я відчула весь присмак дитинства. Ніщо не зрівняється з відчуттям ідилії, яка настигає тебе біля вогнища, коли твої вірні друзі поруч, і нехай вони грають на гітарі жахливіше ніж ти печеш тістечка, а співають і того гірше: ви – щасливі, вам нічогісінько не потрібно в той момент. І так хочеться, щоб ця ніч тягнулася все життя. Але, на жаль, час плине, залишаючи нам лише спогади. Напевно, якби писати книгу про чудові моменти з життя, то вона перевищила томи «Війни і Миру» Толстого, не кожен визнає це, але це є так. З роками людина втрачає здатність пам'ятати такі дрібниці, заміщує їх дріб'язковими дурничками з дорослого життя, і, разом з тим, все більше стає схожою на тих «маленьких людей», що їх відвідував, на астероїдах, Маленький принц, Антуана де Сент-Екзюпері. Чомусь, поряд з моментами, досить буденними, щоб про них згадувати, у моїй пам'яті затаїлися згадки про перший урок англійської мови. Не скажу, що він був якимсь особливим. Не скажу, що в ньому було щось таке, чого немає в усіх інших уроках, але він став особливим для мене, бо відкрив двері в нову чарівну країну, в яку я закохалася на все життя. Згадую все як зараз: був вересневий ранок, з неба маленькими крапельками спадав додолу дощик, він збирався в малюсінькі калюжки - озерця і величезні калюжі - океани по яких так кортіло пострибати. Як завше, коли йде дощ - хочеться спати, так і я, боролася за те, щоб залишитися в полоні теплих снів, аби тільки мама не піднімала мене і не змусила йти у школу. Не любила я прокидатися рано, як і не люблю зараз, але тоді я ще не усвідомлювала всю красу цього простого, дитячого життя. Ну здавалося б, що треба дитині: іграшки, їжа, сон, але ні, хотілося мені бути дорослою, хотілося йти як доросла, одягати дорослий одяг, робити дорослу роботу. Ніколи не поспішайте дорослішати, чуєте? Ніколи не намагайтеся зробити за життя всю його роботу. Воно знає що і коли потрібно робити. Довіряйте йому. Але не про це зараз… Якось я змогла зібратися, взяти з собою улюблену іграшку - білосніжного песика з чорнявими вушками, впихнула його до портфелю, і, за руку з мамою, почимчикувала до країни знань, мрійливо дивлячись на калюжі, які так і хотілось виміряти на величину і глубину, маленькій дівчинці в червоненьких черевичках із веселими бджілками. Того дня ми багато чого дізналися: цікавого і незвичайного... Сказали нам про те, що розпочинаються уроки англійської мови, коли всі ми зібралися, щоб слухати казку. Це мене так зацікавило, що я вже не пам'ятаю про що була та казка, бо мені, маленькій, так кортіло дізнатися що ж то за уроки. Йдучи додому я не помічала вже ні тих привабливих калюжок, ні веселих гойдалок що кликали до себе, ні магазину з солодощами в який завжди заходили ми з мамою дорогою до дому. Так мене цікавили ті уроки… �›едве дочекалася я наступного ранку, ледве змогла змусити себе піднятися якнайраніше, щоб часом не пропустити заняття. �›етіла до школи, як на крилах. А, дібравшись туди, швидко направилася до класу, який ще одиноко мовчав, очікуючи пустунів. Того дня було холодніше, ніж попереднього, тому прийшлося відмовитися від висадки на Марс, яку ми запланували вчора - не до них нам було. Всі чекали уроку, а найперше - я. І ось взялися ми всі за ручки по двоє, як завше ходять маленькі дітки, і помандрували до великого просторого класу в плакатах, фотокартках. Сіли за парти й почали чекати вчителя. Наталія Сергіївна, чудова жінка, зв'язала мене з чимось настільки чарівним та незвичайним, що й казати досить. Тема уроку була звичайна: «Autumn», здається. Перші слова, які ми вивчили з кольорових карток були: «boy», «girl», «sun», «rain», «forest», «Autumn», «garden». Можливо, це і не так багато як доводилось нам вчити у школі потім, але ці слова назавжди запам’яталися маленькій дівчинці, яка зараз пише цей твір. Пам’ятаю, як піднялися ми зі стільчиків, щоб заспівати першу свою дитячу пісеньку: вчителька старанно допомагала нам повторювати слова: «Old MacDonald had a farm ee-eye, ee-eye-oh…». І показувала рухи: каченятка, свинки, собачки і корівки, а всі ми, веселі та маленькі, англійці, грайливо повторювали рух за рухом, бажаючи отримати винагороду – кольорову наліпку. Особливим для нас було і те, що кожен новий урок проходив по-особливому: то нам читали англійські казки, то показували мультфільм, то ми танцювали веселі танці, показуючи предмет, який називала вчителька. А також ми малювали… Олівці «Крайола», напевно, назавжди в мене будуть асоціюватися з уроками англійського. Ніколи не забуду як ми готувалися до новорічних свят. Маленькі, веселі, після дзвінка, вчителька презентувала нам льодяники: точно такі як їх на Новий рік куштують в Англії. Ми ще довго не хотіли прощатися і просили заспівати ще чудову «Jingle Bells». Ось так і проходили наші уроки: з кожним днем – нове слово, пісенька і веселі ігри. Саме вони прищепили мені невичерпну любов до культури та мови Англії. Потім: не менш веселі заняття, нові слова, часи, контрольні. Якось, пам’ятаю, довелося мені взяти участь в конкурсі «Miss English». Ось так насправді знаменна подія в моєму житті! Готувалася я до цього конкурсу щонайменше з тиждень, клопітливо обираючи собі сукню, зачіску та, звичайно ж, пісню для музичного конкурсу. Мій вибір пав на ніжну «Good Morning» і нехай здобути перемогу мені тоді не вдалося, я відчула чарівний потяг до Великобританії. І тоді понеслось: книги, легенди, історія, живопис, музика, мода, навіть манера говорити і держати в руках чашку – у всьому намагалася скопіювати англійських леді. Згадується, як забажала собі довгу сукню, що побачила на портреті королеви Єлизавети. Тоді-то і довелося мамі постраждати через любов її донечки до Англії, бо я, маленька майстриня, вирішила пошити цю саму сукню з довгих синіх занавісок, що висіли в залі. Що вже сказати? Мода… Зараз, я навчаюся в 11-му класі. Вже давно пройшли ігри, пісні і ми пишемо цілі твори англійською. Але ні на мить не забуваю я про ті перші кроки, зроблені до великого океану нових світів, які довелося пройти. І, можливо, я і стала дорослою леді, якою завжди хотіла бути, вивчила багато нових слів, буду завжди пам’ятати про те, що завжди є до чого йти і на кого рівнятися. В житті кожної людини є щось, чим би вона хотіла б поділитися з усіма, щось що вона буде пам’ятати все своє життя. Найприємніші моменти можуть здаватися зовсім дріб'язковими, але насправді вони такими не є. Не всі пам'ятають формулу закону земного тяжіння, але, напевно, кожен згадає перший поцілунок, першу прочитану самостійно книгу, найкраще Різдво чи день народження. Важко не пам’ятати те, що зробило тебе таким який ти є. Важко забути те, що зробило тебе щасливим хоча б на хвильку.